СКІ́ЛЬКИ, ко́х, займ., числ., присл.
1. займ. пит. Уживається при запитанні про кількість кого-, чого-небудь. — А скільки їй літ? —— знов перебила пані (Л. Укр., III, 1952, 646); — Скільки ще годин їхати? — поцікавився Дорош (Тют., Вир, 1964, 143).
2. займ. означ. Уживається на позначення неозначеної великої кількості кого-, чого-небудь, великої міри чогось (перев. в окличних реченнях). Скільки їх смілих, відважних борців.. Зрана лягло в домовину! (Граб., І, 1959, 531); Скільки вона горя прийняла від тих самих панів, на котрих робить..! (Коцюб., І, 1955, 97); Скільки ж казок про нас [богунців] перекажуть, скільки пісень проспівають про нас! (Довж., І, 1958, 188).
◊ Скі́льки літ, скі́льки зим див. лі́то.
3. у знач. присл. Наскільки, як, у якій мірі. Поважав же і він її скільки міг, і любив її, як свою душу (Кв.-Осн., II, 1956, 24); Турок дає землю — займай скільки твоя сила. Вона про це довідне знає од людей (Коцюб., І, 1955, 342); // Дуже багато. — Чому ви, матусю, свого Чіпки не ожените? .. — Хіба б же я, доню, не оженила його? Казала скільки, не хоче! (Мирний, І, 1949, 325); Бідна мати! Скільки вона зараз передумає! А він лежить у спокійній землянці (Гончар, III, 1959, 26).
◊ Скі́льки ви́дно; Скі́льки о́ка — далеко навкруги, до самого горизонту. Брижувата широка течія річки на мить освітилася, вкрита, скільки видно ліворуч і праворуч, плотами, човнами і човниками (Гончар, III, 1959, 351); Скільки ока — Дніпро перед нами лелів І байдуже котив свої хвилі (Стар., Поет. тв., 1958, 110); Скі́льки влі́зе див. вла́зити; Скі́льки душа́ забажа́є (захо́че і т. ін.) див. душа́; Скі́льки є (було́) ду́ху див. дух; Скі́льки [є (було́, ма́ю, ма́єш, став, става́ло і т. ін.)] си́ли див. си́ла; Скі́льки завго́дно див. завго́дно; Скі́льки засягну́ти (засягти́) див. засяга́ти; Скі́льки о́ком захо́пиш (згля́неш, ки́неш, оки́неш, ски́неш, сягне́ш, доки́неш і т. ін.) див. о́ко1, докида́ти2; Скі́льки о́ко сяга́є (дістає́, згля́не, охо́плює і т. ін.) див. о́ко1. Скі́льки хо́чеш див. хоті́ти.
4. числ. неознач.-кільк., розм. Те саме, що кі́лька2. Громада знову розсипалась на скільки куп (Мирний, III, 1954, 49); Надходить [Зет] з величезною брилою камінною, гучно кидає її на землю .. і розбиває великим клевцем на скільки куснів (Л. Укр., І, 1951, 446); Люба мамочко!.. Як приїхала пані Броніслава, то скільки днів не можна було ні до чого прийнятись (Л. Укр., V, 1956, 14).
◊ Че́рез скі́льки ча́су, діал.— через деякий час; згодом. Через скільки часу приходе [приходить] Харитина (Мирний, І, 1954, 84).
5. займ., присл. Уживається в значенні сполучного слова: а) у підрядних реченнях додаткових. Навряд чи хто знав і коли-небудь узнає, скільки їх, безіменних героїв, у ці штурмові години.. назавжди пішли в провалля Сиваша (Гончар, II, 1959, 419); б) у підрядних реченнях способу дії. Катря не жаліла своїх ніг: скільки хапало духу, мчалася, спотикалася об груду, падала у високі кучугури снігу (Мирний, IV, 1955, 305); в) у підрядних реченнях міри або ступеня (часто із співвідносним словом стільки у головному реченні). Дехкани розступилися, скільки було можна в такій тісноті, а злі обличчя баїв лишилися непорушними (Ле, Міжгір’я, 1953, 103): Хлібороби району не пошкодують сил, щоб країна одержала стільки гречки, скільки потрібно (Рад. Укр., 2.III 1961, 2); Мар’ян не стільки почув, скільки догадався, про що говорить Плачинда (Стельмах, І, 1962, 27); г) у підрядних означальних реченнях. — Моя мати була.. гарна з лиця, краща од усіх молодиць, скільки я бачила їх на світі (Н.-Лев., II, 1956, 174); д) у підрядних реченнях часу. — Скільки живу я на світі, не чув я, пани-браття, щоб козак покинув де чи продав як-небудь свого товариша (Довж., І, 1958, 255); е) у підрядних допустових реченнях. — Старі люди скільки живуть, а такого не бачили (Коцюб., І, 1955, 202); Скільки вони не йшли, трясовина не кінчалася (Тют., Вир, 1964, 321).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 9. — С. 268.