СЛАБОВИ́ТИЙ, а, е, розм. Неміцної будови, схильний до захворювань; хворобливий. Він і справді співчував мені, бо й сам був щуплий, слабовитий (Дн. Чайка, Тв., 1960, 34); Баба його була стара та слабовита і все нездужала (Н.-Лев., IV, 1956, 196); Ладя — його жінка, молода, але до часу зав’яла, дуже слабовита (Л. Укр., III, 1952, 717); // Який має хворобливий вигляд. По світлиці розходжуються убогі, худі, декотрі й слабовиті постаті в подертій та латаній одежі (Л. Укр., IV, 1954, 243); // рідко. Хворий. [Орися:] Нема роботи, татко слабовитий, До тяжкої праці не хотять приймати (Фр., IX, 1952, 425).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 9. — С. 343.