СЛАВНЕ́НЬКО. Присл. до славне́нький. — Чуєш? — промовляли брати дно до дного.— От як йому [брату] буде! От як виборно [гарно]! — І Галя погукувала: «О, славненько! О, любенько!» (Вовчок, І, 1955, 294).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 9. — С. 347.