СЛАВОСЛІ́В’Я, СЛАВОСЛО́В’Я, я, с. Прославляння кого-, чого-небудь у піснях, промовах і т. ін. Всі, хто сидів ближче до князя, підхоплювали славослов’я, один поперед одного прагнули.. проголосити здравицю на його честь (Загреб., Диво, 1968, 549); // Надмірне вихваляння кого-, чого-небудь. Якщо рецензенти ухилятимуться від об’єктивних оцінок.., тоді наша критика перетвориться в нікому не потрібне славослів’я (Літ. Укр., 19.I 1965, 3); — Слово честі, втечу зараз звідси, коли він не перерве цього потоку славослов’я (Козл., Мандрівники, 1946, 74).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 9. — С. 348.