СЛИНЯ́ВИЙ, а, е, розм.
1. У якого постійно тече слина з рота. Хома тут і слуха, і найбільш усього як стануть про скарби розказувати: як один чоловік з дідусем горбатеньким та на одну ногу кривим і на одні око сліпим та слинявим зустрівсь меж горбами (Кв.-Осн., II, 1956, 229); [Одарка:] Через тебе пропустила череду, телиця ряба вскочила до Окунів, слинявий Семен зайняв в загін (К.-Карий, І, 1960, 202); — Мамо, аби золота, аби діамантова була ота його слинява Доцька, то не взяв би її! (Вільде, Сестри.., 1958, 83); Посадив жінку на стару слиняву кобилу задом наперед.. і та повіз на храм (Хотк., II, 1966, 258); // у знач. ім. сли́нявий, вого, ч.; сли́нява, вої, ж. Людина, в якої постійно тече слина з рота. [Грицько:] Чи п’яти їй цілувати, щоб не міняла мене на слинявого? (Стар., Вибр, 1959, 252); // Вкритий слиною, вологий від слини. Товстий крамар і собі приложив жирнючі та слиняві губ (Мирний, III, 1954, 89); Слинявим ротом поліз [Салоган] цілуватися (Стельмах, І, 1962, 518); Він покликав собаку, кинув у червону і слиняву пащу плитку шоколаду (Тют., Вир, 1964, 408); // лайл. — Ти мене битимеш?!.. Ти, слинява, задрипанка?! Ану вдар! вдар! — Олександра наближалась до Насті грізно, як чорна хмара (Коцюб., І, 1955, 72).
2. перен., зневажл. Безвільний, безхарактерний, нікчемний. [Жінка (до сусідки):] Чого сей гречик [грек] слинявий припхався? Адже зомліє, як побачить кров (Л. Укр., II, 1951, 521); Такою поезією розважати тільки слинявих панків,.. а не зачитувати їх отут на шостім році революції (Вишня, І, 1956, 233).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 9. — С. 354.