СЛОБІДСЬКИ́Й, а́, е́. Стос. до слободи і слобідки. Біля слобідської церкви вже купками стояли люди (Тулуб, В степу.., 1964, 486); Шура безперестану цокотіла, розповідаючи слобідські новини (Добр., Тече річка.., 1961, 217); // Який живе у слободі, слобідці. Слобідські хлопці — шевців Казімірка та млинарського слюсаря Федько — лазили вже тим [підземним ходом], що до річки (Смолич, II, 1958, 51); // у знач. ім. слобідськи́й, ко́го, ч. Той, хто живе у слободі, слобідці.
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 9. — С. 365.