СЛОВОТВО́РЧІСТЬ, чості, ж. Творення нових слів. Шевченко, як виразник могутньої словотворчості народу, підніс українську народну мову до рівня високорозвинених літературних мов своєї епохи (Курс іст. укр. літ. мови, І, 1958, 6); Народ — творець і вічний, невтомний збагачувач, удосконалювач своєї мови; народна словотворчість — невичерпне, криштально-чисте джерело цього збагачення й удосконалення (Нар. тв. та етн., 2, 1965, 35).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 9. — С. 373.