СЛІПМА́, присл.
1. Не дивлячись нікуди, не бачачи нічого; наосліп. Не знаходячи собі місця, рушив кудись [Іван] навмання, сліпма почвалав берегом, доки не опинився біля баркаса (Гончар, Новели, 1954, 125).
◊ Сліпма́ упада́ти див. упада́ти.
2. Не знаючи напевно обставин, не маючи точних даних. На запального Сагайду іноді «находило» таке, що він, забуваючи про всяку обережність, міг сліпма полізти на рожен. З Кармазиним цього ніколи на траплялось. Обачний, розсудливий, поміркований, він у найкритичніші хвилини не втрачав розважливого спокою та самовладання (Гончар, III, 1959, 374).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 9. — С. 363.