СЛІ́ПНУЧИЙ, а, е. Дієпр. акт. теп. ч. до слі́пнути. Синові діти здавались [матері] дрібними, сліпнуче око все спочивало на білявих головках [дітей] (Коцюб., II, 1955, 271); Чи висушиш ти сльози наші, сонце, На сліпнучих очах? (Олесь, Вибр., 1958, 324).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 9. — С. 363.