Що oзначає слово - "сліпучий"



Тлумачний он-лайн словник української мови «UA-BOOKS.com.ua» об’єднує слова та словосполучення з різних словників.


СЛІПУ́ЧИЙ, а, е.

1. Який сліпить очі (про сонце, світло, блиск і т. ін.). Сліпуче сонце осявало струнку постать татарки, грало на рудих, свіжопофарбованих косах (Коцюб., І, 1955, 285); Під сліпучим сонцем сяяли безкраї сніги (Багмут, Служу Рад. Союзу, 1950, 34); По небу пливуть важкі грозові хмари. Сліпучі блискавки полосують виднокіл (Збан., Між.. людьми, 1955, 24); За вікнами пливла непроглядна ніч, а тут сяяло сліпуче електричне світло (Кучер, Полтавка, 1950, 9); Стукають молотки, скиглять терпуги, спалахують сліпучі вогні електрозварювання… (Вишня, І, 1956, 328); * Образно. Про тих [думаю], чиї симфонії й балади,.. Картини, драми, статуї, поеми Крізь ночі і віки сіяють нам сліпучим — ні! — животворящим сяйвом! (Рильський, II, 1960, 61); // Який засліплює очі, заважаючи добре бачити, дивитися (про сніг, дощ, пісок і т. ін.). Крізь їдкий, сліпучий дим, Крізь море творчого страждання Очам ясніє молодим Світанок пишного єднання (Рильський, II, 1946, 28); // Надзвичайно яскравий. Над селом стояв зимовий ранок, блакитний і до болю в очах сліпучий (Кучер, Вогник, 1952, 33); До Чупахівки їхали возами. Дорош лежав спиною до вітру, мружився на сліпучу голубінь неба (Тют., Вир, 1964, 137); // Надзвичайно чистий (про щось біле). Гори Гренландії і Антарктиди сховані під снігом і льодом. Тільки прямовисні схили найвищих вершин чорніють в сліпучій білизні снігового покриву (Фіз. геогр., 5, 1956, 118).

2. перен. Чудовий, прекрасний; який справляє велике враження (про зовнішність, красу). Ернестіна Коельо, вже не молода, але все ще з слідами сліпучої краси, обпекла його презирливим поглядом (Ю. Бедзик, Вогонь.., 1960, 104); // Який приваблює, чарує; надзвичайно приємний. Секретар, не випускаючи Рідкодубової руки, поспішаючи, давав поради… Збоку стояв агітпроп і всміхався своєю сліпучою усмішкою (Кир., Вибр., 1960, 235); Мрії були такі сліпучі й принадні, що Янек мимоволі впустив поводи (Тулуб, Людолови, І, 1957, 4).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 9. — С. 364.