СМАКУВА́ННЯ, я, с. Дія за знач. смакува́ти. Він говорив.. з якимось хворобливим смакуванням, ніби кожне слово обсмоктував, перш ніж його виплюнути (Головко, II, 1959, 343); Самої читацької інтуїції чи гурманського смакування ніколи не було достатньо для широкого погляду на літературні явища (Літ. Укр., 17. XII 1968, 2).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 9. — С. 394.