СМА́ЛЕНИЙ, а, е.
1. Дієпр. пас. мин. ч. до смали́ти 1, 2, 4.
2. у знач. прикм. Який засмалився, засох на сонці й вітрі. Хотіла б я хмарою бути:.. Тоді б я дощем зашуміла На смалених вбогих полях (Дн. Чайка, Тв., 1960, 323); // Який обсмалено на вогні; // у знач. ім. сма́лений, ного, ч. Той, хто обсмалився. Левко посміхнувся, повільно розтулив уста: — Смаленому завжди звідкись вогнем чи димом пахне (Стельмах, І, 1962, 624).
◊ Ду́ба сма́леного плести́ — те саме, що Ду́ба сма́леного пра́вити (див. дуб); Ду́ба сма́леного пра́вити див. дуб; [Не] ба́чити сма́леного во́вка див. вовк; Па́хне сма́леним див. па́хнути.
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 9. — С. 394.