СМОЛОКУ́Р, а, ч. Те саме, що смоля́р. Мало хто пам’ятав у селі чорного від природи й дьогтю смолокура Ілька Трохименка (Стельмах, II, 1962, 361); Живе тут в тьмі незайманих дібров Відлюдний смолокур і звіролов (Бажан, І, 1946, 303).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 9. — С. 416.