СМІХО́ВИСЬКО, а, с.
1. Те саме, що сміхо́вище. Чудовисько, сміховисько.. [мене] осмішило (Коломийки, 1969, 106); [Настя:] Сміховисько!..Сестра у третіх за чиновником!.. А тут рідний син жениться на дочці чабана, на обідранці..! (Кроп., II, 1958, 61).
2. Глум, наруга, посміх. — Не сівба — сміховисько.. Пляма на пляму лізе… — Не моя вина, тут Фокій бродив…— усміхається Роман (Бабляк, Вишн. сад, 1960, 164).
На сміхо́висько [лю́дям] — те саме, що На по́сміх [лю́дям] (див. по́сміх). Батькове сімейне життя звелось на якесь сміховисько (Збірник про Кроп., 1955, 15).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 9. — С. 410.