СМІШНУВА́ТО, розм. Присл. до смішнува́тий. Мала приємність бачити свій портрет, мальований в Києві, — не знаю чому, але воно чогось таки смішнувато на се дивитись (Л. Укр., V, 1956, 337); З коротко підстриженою борідкою він [дід] виглядав смішнувато (Земляк, Гнівний Стратіон, 1960, 302).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 9. — С. 413.