СНІЖО́К, жку́, ч. Зменш.-пестл. до сніг. Синє море замерзає Льодком тонесеньким Та припадає Сніжком білесеньким (Укр. нар. пісні, 2, 1965, 307); Рипить сніжок, співає полозок, санки летять під білії намети ялин лапатих (Л. Укр., І, 1951, 312); Сіяв дрібний, вогкий сніжок (Вас., II, 1959, 39); Легенький сніжок, останній подих подоланої весною зими, пустотливо кружляв в повітрі (Досв., Вибр., 1959, 274); * Образно. Сніжок упав на скроні,.. І білим лебедем понад Дніпром У даль майнула молодість крилом (Стельмах, V, 1963, 208); *У порівн. Почав [Назар] уже сивим волосом, як сніжком, присипатись (Вовчок, І, 1955, 138); Привело до царя тих дев’ять коней. Біленькі, як сніжок (Три золоті сл., 1968, 174).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 9. — С. 427.