СНІПО́К, СНОПО́К, пка́, ч.
1. Зменш.-пестл. до сніп. — Гасіть снопи! — .. Але ця робота мало на що придалася: колосся вже обсмалилось, придиміло, і сніпки лиш чаділи, облиті водою… (Коцюб., І, 1955, 121); Дощик іде, накрапує, А я, молодая, поза городом пшениченьку жну.. Милий йде, хвалить мене, Узяв серпок да нажав снопок (Укр. нар. пісні, 2, 1965, 71); — Не нажну я й снопка сьогодні; не здужаю й рук підняти (Вовчок, І, 1955, 83); [Варвара:] Колись ми були в Києві у секретаря ЦК. У нього в кабінеті під усіма стінами снопки пшениці від Посмітного, Дубковецького (Корн., II, 1955, 301).
2. Те саме, що ку́лик 1. — Заходився [старий] пересипати повітку, — пошити ще сніпками та обмазати, то й готова буде (Коцюб., І, 1955, 50); Почали класти стодолу, вже і зводини зробили,.. лиш би ще вшити, але ще збіжжя змолотити б, щоб сніпки для вшивання були (Кобр., Вибр., 1954, 195); На її хаті, зриваючи сніпки і лати, вже орудували поденщики Плачинди (Стельмах, І, 1962, 34).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 9. — С. 427.