Що oзначає слово - "совість"



Тлумачний он-лайн словник української мови «UA-BOOKS.com.ua» об’єднує слова та словосполучення з різних словників.


СО́ВІСТЬ, і, ж. Усвідомлення і почуття моральної відповідальності за свою поведінку, свої вчинки перед самим собою, людьми, суспільством; моральні принципи, погляди, переконання; сумління. Щоб не замерзнуть, Андрій нишком по ночах рубав по шляху верби або розбирав стріху в сусідніх порожніх будинках. Якби не совість — крав би (Коцюб., II, 1955, 37); Вірячи у прикмети, Роман був певен, що як тільки він — всупереч совісті — візьме чуже, скривдить когось, так щастя й відступиться від нього (Гончар, III, 1959, 145); Я розгортав, неначе повість, свого життя суворий шлях — пішов на фронт, партійну совість перевіряючи в боях (Уп., Вітчизна миру, 1951, 13); Тут [у райкомі] кувалася і його, Оксенова, пролетарська совість.. Стільки разів приїжджав він сюди на наради, на партійні збори, скільки вислухав добрих слів (Тют., Вир, 1964, 310); Еталоном поведінки, шкалою моральних цінностей для героїв Стефаника є совість (Рад. літ-во, 5, 1971, 67); * У порівн. Тебе [комсомольський квиток] я зберіг, наче совість мою (Мал., Звенигора, 1959, 176); // кого, чого, чия, перен. Найчесніший, найсправедливіший, найвідповідальніший представник певного колективу, суспільства і т. ін. Партіярозум, честь і совість нашої епохи, радянського народу, що здійснює великі революційні перетворення (Програма КПРС, 1961, 119); Пісню політв’язнів створив поет Олександр Гаврилюк, людина, яку можна назвати людською совістю… (Чорн., Визвол. земля, 1959, 99).

Де твоя́ (у те́бе, ва́ша, у вас і т. ін.) со́вість?; Май (ма́йте) со́вість; Нема́є (нема́) со́вісті у те́бе (у вас і т. ін.) — уживається, щоб присоромити когось, викликати почуття відповідальності за щось. Нерозпорядливість і в ній підіймає дражливе почуття, так і хочеться крикнути разом із Брагою виконробові в вічі: де ж твоя совість? Чому ж ти не подбав? (Гончар, Тронка, 1963, 260); — І де твоя совість, Юхиме! Дома жінка хвора, води кухля немає подати кому.., а ти ось парубкувати зо мною (Головко, II, 1957, 191); [Олімпіада Іванівна (до п. Груїчевої):] Де у вас совість, де у вас серце? Хіба ви не бачите, що ви з нею робите? (Л. Укр., II, 1951, 81); Яка весела робота! .. Куди це поспішає пилка? Пилко, рівніше ріж. Сонце, май совість, ми ж працюємо (Ю. Янов., II, 1958, 141); — Ех, хлопці, хлопці, нема у вас совісті ні на макове зерно, — докірливо похитав [економ] головою (Стельмах, І, 1962, 562).

◊ Втра́тити (розгуби́ти) со́вість — те саме, що Втра́тити (розгуби́ти) сумлі́ння [й честь] (див. сумлі́ння); Для очи́стки со́вісті див. очи́стка; Заговори́ла со́вість див. загово́рювати; Залиша́ти (залиши́ти, лиша́ти, лиши́ти) на со́вісті кого, чиїй — те саме, що Залиша́ти (залиши́ти, лиша́ти, лиши́ти) на сумлі́нні (див. сумлі́ння); Із спокі́йною (з чи́стою) со́вістю — те саме, що Із спокі́йним (з чи́стим, з ясни́м) сумлі́нням (див. сумлі́ння); Іти́ (чини́ти, ді́яти) про́ти вла́сної (своє́ї) со́вісті — те саме, що Іти́ (чини́ти, ді́яти) про́ти вла́сного (свого́) сумлі́ння (див. сумлі́ння); [Лежи́ть] на со́вісті кого, у кого, чиїй — хтось винен у чому-небудь, морально відповідає за якісь дії, вчинки і т. ін. Я занадто в лірику вдаюся і забуваю, що в мене на неї нема часу, що маса роботи лежить на совісті! (Л. Укр., V, 1956, 315); — Глядіть не віддайте моста Махнові. На вашій революційній совісті він (Гончар, II, 1959, 238); Му́ки (доко́ри, до́кір) со́вісті — переживання, викликані усвідомленням своєї несправедливості, провини і т. ін. [Річард:] Тепер мені сидіти, дивитися на сії зайві руки, позбавлені коханої роботи, єдиної, що красила життя, се гірше, ніж непрощена провина, ніж муки совісті… (Л. Укр., III, 1952, 12); Степан почув між собою і нею велику віддаль, яку проложило горе, почув докір совісті, що він перед цим міг думати про любощі (Стельмах, II, 1962, 153); На со́вість: а) дуже добре, якісно. Мар’ян кидав на якусь часину свою довбню й починав руками перевіряти загорожі й засіки. Селяни на совість робили їх (Стельмах, І, 1962, 635); Робота була зроблена на совість, пліт ще й досі стоїть (М. Ю. Тарн., День.., 1963, 26); б) покладаючись тільки на чесність, не вимагаючи інших гарантій; Не за страх, а за со́вість — сумлінно, чесно. Робітники поважали його ще й за те, що він не вдавав з себе великого начальника, роботу свою любив і працював, як то кажуть, не за страх, а за совість (Автом., Коли розлуч. двоє, 1959, 127); Не ма́є ні со́рому (ні че́сті), ні со́вісті хто; Нема́є (нема́) ні со́рому (ні че́сті), ні со́вісті у кого— хтось діє несправедливо, поводиться безсоромно. — У цих людей ні сорому, ні совісті, ні душі, десь, немає! (Вовчок, І, 1955, 269); [Лінда:] У вас немає ні честі, ні совісті. [Грізлі:] Честі немає. А совість… О міс, ви навіть не уявляєте, як багато важить це маленьке слово! (Лев., Драми.., 1967, 505); Нечи́ста со́вість; Нечи́стий на со́вість див. нечи́стий; Пора́ (тре́ба) й (і) со́вість зна́ти — те саме, що Пора́ (тре́ба) і (й) честь зна́ти (див. зна́ти). Ну, годі вже мені пащекувати: наговорив гречаної я вовни аж три мішки… Пора вже й совість знати. Прощай, моє ластовенятко любе! Відповідай не барячись. Прощай! (Др.-Хмара, Вибр., 1969, 96); По чи́стій со́вісті див. чи́стий; Проки́нулася со́вість у кого, у кому — те саме, що Заговори́ла со́вість (див. загово́рювати). Андрій стояв, спустивши голову й почервонівши. Перший раз в життю [житті] у ньому прокинулась совість… (Коцюб., І, 1955, 447); Со́вісті ста́ло (стає́, хвати́ло, хвата́є) у кого — хтось не соромиться робити що-небудь негоже. — Додому повертаюсь тільки з людьми. Так хватило ж у Гервасія совісті — і до хати прителющився (Стельмах, І, 1962, 518); Со́вість му́чить (му́чила, гризе́, гри́зла і т. ін.) кого — хтось страждає, гостро відчуваючи свою провину. Він знав, що тепер справді в Піски йти небезпечно, одначе совість його мучила, що так товариша кинули… (Мирний, І, 1949, 311); Коли вже Вутанька рушила, кинула [Ганна] їй навздогін: — Данькові розкажи про мене, щоб і совість тебе не мучила (Гончар, II, 1959, 260); Совість гризе без зубів (Укр.. присл.., 1955, 267); Уго́да з со́вістю див. уго́да; Як вели́ть (підка́зує) со́вість — справедливо, без упередження. — Якщо ви приїхали на розглядини, то дивіться самі і судіть, як велить совість,і Марина повела гостя по своєму господарстві (Чорн., Потік.., 1956, 205).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 9. — С. 435.