СОДО́М, у, ч., розм.
1. Крайнє безладдя; метушня, шум. В кімнаті піднявся якийсь содом (Н.-Лев., III, 1956, 42); Біля Наумишиної хати — содом. Вогонь обхопив стодолу, стіжки, перекинувся на хату. На подвір’ї спека, як у пеклі (Коцюб., І, 1955, 121); — Він краще нас бачить, краще розуміється в цьому содомі [під час обстрілу] (Гончар, Новели, 1954, 18).
2. заст. Крайня аморальність, розпуста, що панують де-небудь. — Вертайсь, дочко, додому, Годі гопцювати, Годі ж сього содому В людях виробляти! Чи се ж таки не диво, Та й не дивовина, Щоб по тижню мед, пиво Смоктала дівчина! (Г.-Арт., Байки.., 1958, 178).
◊ Содо́м і гомо́рра: а) крайнє безладдя; метушня, шум. — Вулиця їхня — содом і гоморра: трамваї, автомобілі, лихачі… (Головко, II, 1957, 591); б) крайня аморальність, розпуста, що панують де-небудь.
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 9. — С. 437.