СОЛО́М’ЯНИЙ, а, е.
1. Прикм. до соло́ма. Парубок обіперся підборами в сніг, натиснув плечима, і солом’яна хура зсунулася набік (Шиян, Баланда, 1957, 32); // Зробл. із соломи. У садочок входить молодий хлопець в солом’яному брилі (Шевч., II, 1953, 168); Так, удома Орлюк. Ось його хата, біла, з теплою солом’яною стріхою (Довж., І, 1958, 324); Він увесь час присвистував, прицмокував і тупотів чобітьми в солом’яних чунях (Тют., Вир, 1964, 516); Після табірних твердих нар солом’яна постіль здавалася їм пуховою периною (Хижняк, Тамара, 1959, 264); // Пригот. із соломи. Грубі солом’яні корми.. тепер згодовуємо тільки подрібненими і запареними (Хлібороб Укр., 9, 1965, 25); З весни минулого року ми стали дріжджувати сінне і солом’яне борошно, завдяки чому менше витрачаємо концентрованих кормів (Колг. Укр., 5, 1961, 31); // Укритий соломою. В холодку солом’яний курінь, а коло куреня — граблі, коса (Вас., III, 1960, 133); // Із будівлями, вкритими соломою (про село). На цілому селі не видно було ні одного дерева, навіть верби. То було село зовсім солом’яне та очеретяне (Н.-Лев., II, 1956, 218); Село солом’яне було, Куди не глянеш — стріхи (Воскр., З перцем!, 1957, 323); // Який утворюється при згорянні соломи. Високо і струнко здіймається над хатами солом’яний дим (Панч, В дорозі, 1959, 34); Для підвищення врожаю і цукристості буряків дуже велике значення має деревний і солом’яний попіл (Колг. Укр., 2, 1956, 17).
2. Який має колір соломи; світло-жовтий. Завадки вже не було на сцені. На його місці стояв юнак з буйною солом’яною чуприною (Вільде, Сестри.., 1958, 475); Перебирала [Ксеня] руками кінчик солом’яної коси, перекинутої через плече (Голов., Тополя.., 1965, 148).
3. Якого годують соломою. Сінним конем а солом’яним волом не далеко заїдеш (Номис, 1864, № 10216).
4. перен. Який легко можна порушити; нестійкий, неміцний. Краще солом’яна згода, як золота звада (Укр.. присл.., 1963, 157); Їй його «щирість» ще зашкодить, а досягти вона може хоч солом’яної згоди, яка завжди краща за золоту зваду (Шовк., Інженери, 1956, 204).
$ Соло́м’яна вдова́, жарт. — жінка, яка тимчасово залишилася без чоловіка або не живе з ним. Анеля — солом’яна вдова, двоє дітей, скупа пенсія (Фр., VI, 1951, 450); [Марія:] Куди ти поїдеш від свого дому? Кидаєш, покидаєш мене? Знову? Знову мені солом’яною вдовою жить (Собко, П’єси, 1958, 266); Соло́м’яний вдіве́ць, жарт.— чоловік, який тимчасово залишився без дружини або не живе з нею; Соло́м’яний па́рубок, жарт. — непривабливий, негарний хлопець. Солом’яний парубок золоту дівку бере (Укр.. присл.., 1955, 119).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 9. — С. 450.