СОЛО́ПИТИ, плю, пиш; мн. соло́плять; недок., перех., розм. Те саме, що висоло́плювати. — Гарно язика солопив [тур], так і хотілося мені підскочити та відкабетувати [відрізати] ножем. Ото б печеня була! (Загреб., Диво, 1968, 81).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 9. — С. 452.