СО́ЛТИС, а, ч., іст. У Західній Україні (до 1939 р.) та в Польщі (до 1950 р.) — сільський староста. Гасали від села до хутора солтиси і поліцаї, конфіскували за борги останню ряднину, виводили з двору оплакану гіркими слізьми худобину (М. Ол., Чуєш.., 1959, 23); — Ви десь гадали собі, що пани вічні і ви вічно коло них солтисом будете… (Козл., Сонце.., 1957, 36).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 9. — С. 452.