СОНЕ́Т, а, ч. Віршована строфа, яка складається з 14 рядків, перев. п’ятистопного ямба — двох чотиривіршів та двох тривіршів. Франко, оборонець поневоленої жінки і знавець жіночого серця, звернув увагу своїм сонетом, писаним про жіноче серце (У. Кравч., Вибр., 1958, 423); Якось під час зустрічі Павло похвалився їй, що один сонет у своїй збірці присвячує їй (Головко, II, 1957, 489); Сонет М. Рильського набув нової якості й водночас не втратив своїх старих перевірених віками переваг (Літ. Укр., 17.III 1970, 2).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 9. — С. 456.