СОНЬКО́, а́, ч. і ж., розм. Людина, яка любить спати, багато спить. Враги Троянські почивали.. Оставмо ж сих хропти соньків (Котл., І, 1952, 220); — Христинко, вставай! Підіймайся, сонько! (Стельмах, І, 1962, 519).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 9. — С. 461.