СОНЯШНИЧИ́НА, и, ж. Стеблина соняшника (у 1 знач.). Лише де-не-де бовваніє похилена вітром тичка з соняшничини (Гончар, II, 1959, 389); Ганяло хлоп’я на соняшничині по сільській куряній вулиці (Цюпа, Краяни, 1971, 29).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 9. — С. 461.