СОПІ́ЛКА, и, ж. Український народний духовий музичний інструмент із дерева або очерету, що має форму порожнистої трубки з отворами. Якийсь парубок став грати на сопілці (Кобр., Вибр., 1954, 125); Його батько робив сопілки з липи й продавав на базарі (Панч, В дорозі, 1959, 165); * У порівн. — Говорить [Вівдя] тонісінько, мов сопілка грає (Н.-Лев., II, 1956, 264).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 9. — С. 461.