СОСУ́Н, а́, ч., розм.
1. Маля ссавця, що ссе матку.
2. перен., зневажл. Молода, недосвідчена, невміла людина. [Троян:] Може, боїтесь, що молодь вас обжене, почне вчити? [1-й шахтар:] Що-о? Та я їм, сосунам, покажу таку науку! (Мокр., П’єси, 1959, 216).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 9. — С. 470.