СП’ЯНЧИ́ТИ, чу́, чи́ш, док., перех., діал. Сп’янити; // безос. Як випив три чарки, так його й сп’янчило (Сл. Гр.).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 9. — С. 618.