СПА́ЙКА, и, ж.
1. спец. Те саме, що спай 1. З електровоза безугавно дзеленчав дзвінок та тьохкав, як свіжий лід на річці, електричний дріт на спайці (Ле, Міжгір’я, 1953, 154).
2. перен. Тісний зв’язок, єднання; згуртованість. Розрахування німецьких фашистів на розчленування СРСР — саме завдяки братерській спайці всіх частин нашої Батьківщини зазнали невдачі (Тич., III, 1957, 197); Почуття ліктя, товариської спайки і взаємодопомоги знаходить свій найяскравіший вияв у могутньому розмаху всенародного соціалістичного змагання (Рад. Укр., 12.II 1972, 1).
3. біол. З’єднання різних тканин, органів; місце такого з’єднання. Спайка півкуль великого мозку; // мед. Патологічне з’єднання тканин внаслідок запалювального процесу, що часом порушує діяльність окремих органів. В результаті загоєних поранень черевної порожнини утворюються спайки, що через багато років після поранення можуть спричинити як віддалений наслідок травми непрохідність кишечника (Курс патології, 1956, 52).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 9. — С. 484.