СПАНІ́ЛИЙ, а, е, розм. 1. Дієпр. акт. теп. ч. до спані́ти. Польські тогочасні пани, вкрай випещені та без міри спанілі в розкоші, не могли знести недогоди військового таборового життя (Н.-Лев., VII, 1966, 216).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 9. — С. 488.