СПАСЕ́ННИЙ, а, е, розм. Який дає, приносить рятунок; який рятує або сприяє врятуванню від чого-небудь. [Люцій:] Чи ж ми сами не помагаєм ревне слабого й одурити, у потребі, щоб тільки він зажив спасенних ліків? (Л. Укр., II, 1951, 420); Всю ніч лютувала негода, всю ніч розганяла співучих весняних гостей.. І, трусячись, мокрі, холодні, голодні, чекають шпаки спасенного ранку (Дн. Чайка, Тв., 1960, 189); Як розвиднилося, вийшли ми з того спасенного куреня (Хотк., І, 1966, 170); Втікачка пішла просто на спасенне світло (Кач., II, 1958, 73); // Бажаний, приємний. — Не хочу я йти, не хочу перебаранчати йому. Вчення — спасенне діло (Н.-Лев., VI, 1966, 390); Ольга стала для нього порятунком, пам’ять про неї — спасенною відрадою (Кол., Терен.., 1959, 131); // За релігійними уявленнями — достойний заступництва бога, небес. Очі йому відкрились, яко чоловікові спасенному, він і впізнав їх трьох: один святий Петро, другий святий Ілля, третій між ними сам господь (Барв., Опов..,1902, 458); // Благотворний. Не тільки в самій Тухольщині видний і спасенний був вплив Захара Беркута; його знали люди на кільканадцять миль довкола (Фр., VI, 1951, 37); // у знач. ім. спасе́нний, ного, ч., заст., розм. Той, хто спас (див. спаса́ти2 2) свою душу. Хотіли [люди] за свою роботу мати більший заробіток. Що ж, вольному воля, а спасенному — рай (Стельмах, І, 1962, 580).
Спасе́нна ду́мка — вдала думка, добра порада і т. ін., що підказують вихід із скрути, приносять успіх, удачу в чому-небудь. — Я поцілую брата за цю спасенну думку (Н.-Лев., IV, 1956, 178); Спасе́нна душа́ — добра людина, істота. — Чи вже таки спасенної душі не буде на нашу неміч, захистити нас?… А то й отопитись нічим (Барв., Опов.., 1902, 488); — Заяць [заєць] ось — душа спасенна. Як жиє, ні в ніч, ні денно Зла нікому не хотів (Фр., XII, 1953, 11); Хто там? Може, яка спасенна душа внизу є? Ловіть мене (Вишня, І, 1956, 195).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 9. — С. 491.