СПЕКО́ТА́, о́ти́, ж. Велика спека. Доїхала я.. добре, ото тільки, що який час було трохи паморочно від несвітської спекоти в вагоні (Л. Укр., V, 1956, 336); Сонце котилось до заходу, на землю лягали видовжені тіні, але спекота не спадала (Збан., Сеспель, 1961, 440); — Хоч би хліб зібрати, спекота яка стоїть,— сказав Силантій (Перв., Дикий мед, 1963, 452).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 9. — С. 495.