СПЕРЕ́ЧНИК, а, ч., рідко,
1. Те саме, що спереча́льник. Ніяк не скінчаться одвічні сії спори, та й як мають скінчитись, коли сперечники одно одного не розуміють (Л. Укр., V, 1956, 32).
2. Те саме, що супроти́вник. [В’язень-лицар:] Ні, Зевес не був тираном низьким, він почесно карав своїх сперечників великих (Л. Укр., II, 1951, 186).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 9. — С. 499.