СПЛУ́ТУВАТИ, ую, уєш, недок., СПЛУ́ТАТИ, аю, аєш, док., перех.
1. Порушувати певний порядок чого-небудь, робити безладдя у чомусь. Він [промовець] теж стомився від спеки і ледве підшукує слова, щоб нічого не забути і не сплутати (Тулуб, Людолови, І, 1957, 29); Навальний наступ Радянської Армії сплутав розрахунки багатьох біженців (Собко, Запорука.., 1952, 8); Що тобі у серце впало, Мислі сплутало твої? (Перв., II, 1958, 255).
◊ Сплу́тати [всі] ка́рти див. ка́рта; Сплу́тувати (сплу́тати) слід (сліди́) — те саме, що Заплу́тувати (заплу́тати) слід (сліди́) (див. заплу́тувати). — Щоб сплутати сліди на випадок провокації, я й прийшов сюди раніше призначеного часу… (Цюпа, Назустріч.., 1958, 26).
2. перев. з ким — чим. Помилково сприймати одне за інше; не знаходити, не бачити відмінностей між чим-небудь. Високу ідейність і суспільну цілеспрямованість соціалістичного мистецтва поет [О. Близько] часом сплутує з нехитрою утилітарністю (Не ілюстрація.., 1967, 236); Він — селянка, а вона — коваль… Ах, я сплутав, та чи це важливо? Винна в тому млиста літня даль, Що з усього робить дивне диво (Рильський, І, 1960, 303); Той, хто хоч раз побував у осінньому лісі, ніколи не сплутає ясний промінь стрункого клена з червонуватим, в глибінь захованим жеврінням старого корчуватого граба (Собко, Нам спокій.., 1959, 3).
3. Обмотуючи, обкручуючи чим-небудь, зв’язувати когось, щось. А там панові не вподобався, Писарині якому, — Ноги здибають, руки сплутають І звезуть до прийому (Рудан., Тв., 1956, 41).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 9. — С. 543.