СПЛЯ́ЧИЙ, а, е.
1. Дієпр. акт. теп. ч. до спа́ти. Просто проти дверей, на блакитній ковдрі ліжка спокійно [лежить] спляча Галя (Коч., II, 1956, 465); До узголів’я сплячих поруч Остапа і Андрія схилилася мати (Довж., І, 1958, 222); Комендант не спромігся ні на що інше, як наказати капралові обернути сплячого на животі .. на спину (Гашек, Пригоди.. Швейка, перекл. Масляка, 1958, 287); — Тимку, вставай! Світає вже,— розштовхувала Уляна сплячого сина (Тют., Вир, 1964, 7); Горобці верещали по вербах, збираючи сплячі хрущі. (Март., Тв., 1954, 113); Тишу сплячого села до решти сполохало безладне кукурікання півнів (Коцюб., І, 1955, 247); // у знач. ім. спля́чі, чих, мн. (одн. спля́чий, чого, ч.; спля́ча, чої, ж.). Ті, що сплять. Бійці посунули за ним, обережно переступаючи через сплячих (Гончар, III, 1959, 253); Сплячі солодко хропіли (Збан., Таємниця.., 1971, 186); Перший, хто трапився .. нашим подорожнім, був запорожець, що спав посеред самої дороги.. Намилувавшись сплячим, Бульба пробирався далі тісною вулицею (Довж., І, 1958, 227).
2. у знач. прикм. Який перебуває в стані повного спокою, нерухомий. Поміж гожими сплячими голівками молодих грибків лежали свіжозогнилі трупи небіжчиків (Козл., Мандрівники, 1946, 11); // розм. Позбавлений жвавості, бадьорості; млявий. — Мабуть, я від того такий сплячий, що так багато їм,— розважав собі не раз Славко (Март., Тв., 1954, 240); // Який не проявляв себе. Ось людина, ..у якої не було нагоди для того, щоб у неї пробудилися глибинні якості її душі. Вони в ній сплять. Це людина з сплячою совістю, вона дозволяє собі ганебні вчинки (Довж., III, 1960, 332).
∆ Спля́ча бру́нька — брунька, що звичайно не розвивається у пагін. За здатністю до проростання бруньки поділяють на нормальні і сплячі. Нормальні бруньки проростають у наступному після утворення році, сплячі можуть багато років не розвиватися (Виробн. енц. сад., 1969, 46).
3. у знач. прикм., розм. Який викликає сон; снотворний. Пан третього вечора вилляв попід постіль сплячий напій, ліг і прикинувся, що спить (Калин, Закарп. казки, 1955, 146).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 9. — С. 545.