СПОВА́ГА, присл., розм. Те саме, що пова́гом. П’ятірка сивих плотарів Сиділа в тінях яворів, Варили кашу на триніжку, А молодий «козячу ніжку» Смоктав і річ сповага вів (Мал., Звенигора, 1959, 330); Ярема заряджав рушниці і передавав їх Парамонові, а той сповага бив по вершниках (Кочура, Зол. грамота, 1960, 107).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 9. — С. 546.