СПОГЛЯДА́ЛЬНИЙ, а, е.
1. Пов’язаний з процесом споглядання, характерний для споглядання. Аксель уважно подивилася на Огея… — Пробачте,— стиха промовляє він до неї, піймавши її споглядальний вираз. — Вам зрозуміло все тут? (Досв., Вибр., 1959, 265); Хомі.. лишалося тільки обрати собі позицію споглядальну (Рибак, Час.., 1960, 749); На пероні з’являється Малоштан. Він з батіжком. Стає перед рейками і завмирає у споглядальній позі (Мик., І, 1957, 42).
2. Схильний до споглядання. Юність, виразником і співцем якої був Тичина в «Сонячних кларнетах»,— це юність переважно споглядальна, мрійлива (Поезія.., 1956, 24); Розум будівника комунізму не споглядальний, він нерозривно зв’язаний з практичною діяльністю людини (Ком. Укр., 6, 1961, 57).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 9. — С. 554.