СПОКУ́СЛИВИЙ, а, е.
1. Здатний спокусити (у 1 знач.); заманливий, привабливий. Від них [яблук] линув до кімнати тонкий, спокусливий запах (Десняк, Десну.., 1949, 290); Я не хотів і на мить піддатися спокусливому бажанню залягти на відпочинок (Збан., Ліс. красуня, 1955, 112); — А що, Марусе, коли нам поїхати самим? — подав спокусливу думку Степан. — Невже ми не зможемо правувати кіньми? (Добр., Очак. розмир, 1965, 207).
2. Чуттєво збудливий, звабливий. Легке жіноче вбрання шелестить, напахчене спокусливою «Джіокондою» (Кач., II, 1958, 339); Він поставав перед її очима якимсь іншим, привабливим і спокусливим, як гріх… (Шиян, Баланда, 1957, 6); Аж помолодів старий і з кожним днем починав виглядати таким собі спокусливим чортом (Збан., Єдина, 1959, 357).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 9. — С. 564.