СПОКУ́СЛИВО.
1. Присл. до споку́сливий. За огорожею спокусливо шелестіли зарості білої акації (Сенч., На Бат. горі, 1960, 24); Тільки тепер Супрун бачить, як по-бісівськи спокусливо вибиваються на привабливому обличчі жінки червоні яблука рум’янців (Стельмах, II, 1962, 122).
2. у знач. присудк. сл. Привабливо, заманливо. Знати все! Це спокусливо (Смолич, II, 1958, 54).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 9. — С. 564.