СПРА́ВДІ.
1. присл. У дійсності, насправді, дійсно. І згадував літа свої Давнії, благії… Де, як, коли і що робилось? Було що справді, а що снилось..! (Шевч., II, 1953, 27); А він: — Так се справді ви тут? Ми чули, та віри не йняли. Брат ваш дуже за вами журиться (Вовчок, І, 1955, 11); Не знаю, чи справді воно так, чи то мені приснилось, чи, може, сни переплелись із спогадами.. — вже не пригадаю (Довж., І, 1958, 65); Так сміється, що не можна зрозуміти, чи жартує чоловік, чи й справді жде копійчину (Стельмах, І, 1962, 258); Героїка Вітчизняної війни — це справді невичерпне чисте джерело. З нього черпають і будуть черпати силу духу і стійкість нові й нові покоління радянських людей (Ком. Укр., 6,1975, 20).
2. у знач. вставн. сл. Уживається для підтвердження достовірності висловлювання; відповідає за значенням словам: дійсно, насправді. Дівчинка, справді, як та квіточка, розпукується; таке славне дитяточко (Вовчок, І, 1955, 66); — А ходімо, справді, ще раз до матері, — сказала Горпина (Мирний, III, 1954, 43); — Але, справді, уявіть собі, що кожен наш землероб виростив два плодових дерева… (Довж., І, 1958, 486); Справді, незабаром комітетчики з’єдналися з усім збройним робітничим загоном з цукрового заводу (Стельмах, II, 1962, 194).
Спра́вді ж; Спра́вді ж бо; Та й спра́вді; Та й спра́вді ж бо — уживається для підтвердження чого-небудь, для запевнення в чомусь. — Так Дарці ж я не присягалась, ні, справді ж, нічого не обіцяла, а Зоні перед олтариком заприсяглась! (Л. Укр., III, 1952, 659); На полу спить панна Олена.. Та й справді ж бо краля була! (Кв.-Осн., II, 1956, 202).
3. у знач. пит. частки. Уживається для вираження сумніву в чому-небудь. [Зет:] Заспівав би, а ми послухали б отак між ділом. [Орфей:] Справді? Ще? (Л. Укр., І, 1951, 447); — Справді? — здивовано звела брови Ясногорська. — Тільки один-єдиний раз? На все життя? (Гончар, III, 1959, 196); — Ой, то ти красуня в мене? — не прикидаючись, здивувався і зрадів Бараболя. — Справді? — засоромлено одвертається від нього і, пригинаючись, заглядає в шматочок дзеркала, вмощеного в стіну (Стельмах, II, 1962, 292).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 9. — С. 589.