СПРА́ВНІСТЬ, ності, ж.
1. Абстр. ім. до спра́вний 1. — Усе, здається, гаразд, — видавив [Чемериця] глухо з себе, чи то звертаючись до Бухкала, чи то просто відзначаючи справність машини (Коцюба, Нові береги, 1959, 222); Обов’язкове виконання профілактичних ремонтів забезпечує справність машин (Колг. Укр., 9, 1960, 48).
2. Властивість за знач. спра́вний 2, 3. При Гершковій справності діла пішли над сподівання гарно (Фр., III, 1950, 42).
Набра́ти спра́вності — набути знань, навичок, уміння у якій-небудь справі, професії і т. ін. Славко набрав справності до тої роботи, бо виконував її вже віддавна (Март., Тв., 1954, 229).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 9. — С. 594.