СПРИЙМА́ННЯ, я, с.
1. Дія за знач. сприйма́ти 1-3. Кожну дію і кожну п’єсу він [М. Кропивницький] будував так, щоб тримати сприймання глядача в поступовому емоційному наростанні (Минуле укр. театру, 1953, 31); Книга — одна, книга та ж сама, але думки про неї різні. Різні не тільки вимоги читачів, різне може бути і сприймання книги (Смолич, Розм. з чит., 1953, 72); М. Рильський в художніх засобах, у сприйманні і розкритті явищ іде від шевченківських традицій (Мал., Думки.., 1959, 18).
2. спец. Процес відображення мозком предметів і явищ об’єктивного світу, що діють у даний момент на органи чуття. Відображення в нашій свідомості окремих предметів і явищ, як цілого, є сприймання (Логіка, 1953, 10); В міру розвитку кори великих півкуль у дитини вдосконалюються сприймання і рухи, які поступово стають більш диференційованими (Шк. гігієна, 1954, 51).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 9. — С. 597.