СПРИСА́ТИ, а́ю, а́єш, недок., СПРИСНУ́ТИ, ну́, не́ш, док., рідко.
1. Раптово переставати триматися на чому-небудь, відриватися від чогось; спорсати. Щоб не місити багно, деремося вище до тинів. Нога іноді сприсає з горбика (Панч, На калин. мості, 1965, 219); Горпинина рука сприснула з скрині, і трохи не вдарилася вона головою об ріг (Мирний, І, 1954, 208); Краплина сприснула з вій і покотилась по щоці, мов сльоза (Смолич, День.., 1950, 247).
2. перен. Швидко переміщатися з одного місця на інше, не затримуватись довго на одному місці (про погляд, зір і т. ін.). Гострий погляд наче ножем черкнув Мусія по обличчю, сприснув, заплутався в бороді, вколов у груди (Перв., Материн.. хліб, 1960, 151); Пильно дивився [Стьопа] на тьотю Мар’яну й слухав уважно її. Та хіба довго це! От знов очі хлопців якось непомітно сприснули з обличчя її і вниз під гору, де осика (Головко, І, 1957, 188).
3. перен. Швидко й непомітно зникати, втікати. — Глянув я на нього [горбаня], а він переморгується із братом: морг — і знову хреститься, морг — і знову хреститься… «Ах ти ж, — думаю, — гад.. Тепер ти в мене не сприснеш». І став я за ним слідкувати (Тют., Вир, 1964, 169).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 9. — С. 599.