СПРИ́ТНО. Присл. до спри́тний. Секлета з Морозихою спритно метнулись у двір (Горд., Чужу ниву.., 1939, 48); Щоб хлібом заживиться, На панському лану за сніп щороку жав Пшеницю жовту він та жито воскувате, — І мало хто з женців умів так спритно жати (Рильський, Поеми, 1957, 233); Біля неї три телефони, і вона спритно працює на всіх відразу (Баш, П’єси, 1958, 93); Ніна спритно різала кружальцями ковбасу, краяла сир (Донч., V, 1957, 298); Швидко і спритно він вліз у кабіну (Собко, Граніт, 1937, 27).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 9. — С. 600.