СПРОВОКУВА́ТИ, у́ю, у́єш, док., перех.
1. Навмисно спонукати кого-небудь до якихось дій, вчинків з негативними наслідками. Боячись Червоної Армії, гітлерівці намагаються спровокувати кожного на щось таке, що могло б заплямувати людину перед її совістю, спустошити її душу (Довж., III, 1960, 55); Часом мені здавалося, що мене хочуть ганебно спровокувати, використати в якихось брудних цілях (Кол., На фронті.., 1959, 80); Від Русевичів Лара вийшла з прикрим почуттям, що її спровокували на щось таке, чого вона зовсім не хотіла робити (Шовк., Інженери, 1956, 438).
2. Провокацією викликати яку-небудь подію, пригоду, вчинок і т. ін. Троє.. в годину ночі, на околиці міста,.. напали на двох братів Якимчуків, що проводили дівчат. Спровокували бійку (Дор., Не повтори.., 1968, 234); Буржуазія та її агенти — меншовики і есери — намагалися зірвати організацію мирних переговорів з Німеччиною, спровокувати наступ німців проти ще не зміцнілої Радянської республіки (Біогр. Леніна, 1955, 192).
3. спец. Штучно викликати підсилення якого-небудь явища. Спровокувати приступ малярії.
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 9. — С. 603.