СПРОЖО́ГА, присл., рідко. Те саме, що спрожо́гу. Двері розчинились — і Петро спрожога вибіг (Мирний, І, 1954, 361); Спрожога прибитий і приголомшений тисячами снарядів і десятками тисяч куль, ворог міг тільки мовчати (Панч, І, 1956, 125).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 9. — С. 604.