СПУСТО́ШЕНІСТЬ, ності, ж.
1. Абстр. ім. до спусто́шений 1.
2. Стан морального безсилля, збайдужіння. Моральна спустошеність, відсутність будь-яких моральних устоїв — характерні риси психології широких верств буржуазного суспільства (Ком. Укр., 12, 1964, 46); Наступила оця спустошеність, повне закам’яніння душі, байдужість до себе й до інших (Гончар, II, 1959, 95).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 9. — С. 615.