СПІВ, у, ч.
1. Дія за знач. співа́ти. Катря припинилася. — Що він таке співає? — спиталася, вжахнувшися співу того: — що він співає? (Вовчок, І, 1955, 203); Кожної суботи у нас збиралися гості і починались співи гуртом (Думки про театр, 1955, 34); Обірвала [Марія] спів (Головко, II, 1957, 100); В голосі хлопця під час співу чується і радість, і непевність (Стельмах, II, 1962, 205); — Спів пташині потіха одна,— Хоч голодна, співа веселенько, Розважає пташине серденько (Л. Укр., І, 1951, 61); Стояв би тут і слухав дотемна Невгавний вітру спів: весна, весна, весна (Мисик, Біля криниці, 1967, 50); // Звуки, утворювані цією дією; наспів. Дуже приємненько було йому чути, що у хаті співав голосок, а вітер заносив теплим повівом і спів, і слова (Вовчок, І, 1955, 310); Здалека доносились різні співи: — то співали парубки та дівчата, сходячись на «вулицю» (Л. Укр., III, 1952, 477); На задній підводі хтось співав. Повільний, журливий спів далеко лунав над імлистими луками… (Гончар, III, 1959, 183).
2. Виконання пісень, арій і т. ін. як мистецтво, заняття. Ходив старий на торг у Київ да, попавши там десь дідуся, зараз і загарбав його до Череваня: дуже кохавсь Черевань у його співах (П. Куліш, Вибр., 1969, 195); Шкода, що я 10-го повинний їхати.. і через те не можу намилуватися, певне, добрячим співом Лисенківського хору (Мирний, V, 1955, 396); Слуху Юра не мав?. Він немилосердно фальшивить. Його співи — це просто лемент і вереск (Смолич, II, 1958, 12); Вечір був чомусь особливо зворушливий. Усім добором репертуару, характером виконання, настроєм лагідної засмученості.. сольного співу (Мас., Роман.., 1970, 321); Гуртовий спів — невід’ємна частина побуту нашого народу, його життєва необхідність (Нар. тв. та етн., 2, 1966, 60); // перев. мн. Предмет викладання в школі. Більшість викладачів музики і співів творчо проводять уроки, озброюють учнів знанням основ музичного мистецтва, розвивають їх музичні здібності (Ком. Укр., 7, 1964, 47); Він може викладати спів у школі (Ю. Янов., V, 1959, 179).
3. рідко. Те, що виконують голосом, голосами (пісня, мелодія і т. ін.). Хор співав партесні співи (Н.-Лев., VI, 1966, 368); На шлях я вийшла ранньою весною І тихий спів несмілий заспівала (Л. Укр., І, 1951, 43); Як їй мило співи колискові Та вплітати в перші сни синкові! (Вирган, В розп. літа, 1959, 29).
◊ Лебеди́ний спів див. лебеди́ний.
4. перен., поет. Творчість поета, який символічно виступає в образі співця. Під вічним гнітом чорних дум Сумному співу дав я волю (Граб., І, 1959, 189); Рідна земле, щаслива й багата, Мій уклін тобі, мій тобі спів! (Рильський, III, 1961, 139).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 9. — С. 513.