СПІ́ШНИЙ, а, е.
1. Який вимагає негайного виконання; терміновий. Хтось не одписав одразу, бо мав багато спішної писанини (Л. Укр., V, 1956, 352); — Я дотримуюся тієї думки, що, коли в спішній роботі є серйозність,— цю роботу ніколи не зробити так швидко, як треба (Ю. Янов., II, 1958, 112).
Спі́шний лист; Спі́шне повідо́млення — лист, повідомлення, що їх терміново доставляють за призначенням. Поштар приніс спішного листа (Трубл., II, 1955, 19); — Чортзна-що робиться! — занепокоївся тамбовський губернатор, одержавши раптом спішне повідомлення (Довж., І, 1958, 396).
2. Який здійснюється, робиться швидко, квапливо. Почались спішні, але спокійні збори в дорогу (Шер., В партиз. загонах, 1947, 55); Надто спішних висновків Білозуб робити не хотів (Собко, Біле полум’я, 1952, 110); // Швидкий, квапливий (про ходу, кроки і т. ін.). — А ви тут глядіть, щоб до обіду було все готове,— наказав він Дарці й Якову і подався спішною ходою до стайні (Л. Укр., III, 1952, 666); Ішли [війська] спішним маршем, дні і ночі, майже не відпочиваючи (Гончар, І, 1954, 60); З коридора долинули спішні легкі кроки (Десняк, Опов.., 1951, 49); // рідко. Який минає, проходить швидко, непомітно. Тоді дорога спішна, коли розмова потішна (Укр.. присл.., 1955, 275).
Спі́шним поря́дком — терміново, негайно. Спішним порядком будувалася спеціальна залізнична вітка, щоб можна було доставляти по ній з глибини Криму будівельні матеріали (Гончар, II, 1959, 353).
3. розм. Моторний, спритний (про людину). Хапкий, верткий, в’юнкий та спішний на вдачу, він і в звичайний час все чогось ніби кудись хапався, кудись поспішав, вертівся, метушився (Н.-Лев., VII, 1966, 249).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 9. — С. 534.