СРАМ, у, ч., заст. Сором. — І я, і я, — озвалася сорока, — Десь крихту ухоплю — а поголосу, срам, Злодійкувата, — кажуть, — білобока, А правди в тих словах нема й на грам (Забашта, Пісня.., 1961, 117).
◊ Стид і срам — те саме, що Стид і со́ром (див. стид).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 9. — С. 618.